Рита з Кашії

Рита (Маргарита) Лотті народилася близько 1381 року в селі Роккапорена поблизу Кашії, у регіоні Умбрія в центральній Італії. Вона була єдиною дитиною побожних і вже літніх батьків — Антоніо й Амати. Змалку Рита тяглася до молитовного життя й прагнула вступити до монастиря, проте з послуху батькам погодилася на шлюб, який вони влаштували, коли вона була ще зовсім юною.

Її чоловік, Паоло Манчіні, мав запальну й жорстоку вдачу та чимало ворогів, і перші роки подружжя принесли Риті багато страждань. Вона народила йому двох синів. За переказами, своєю терпеливістю, лагідністю та невпинною молитвою вона поступово змінила його серце, і він покаявся у попередньому житті — та невдовзі був убитий в одній із кровних помст, що роздирали той край.

На похороні Рита прилюдно простила вбивць, але двоє її синів, уже майже дорослих, прагнули помститися за батька. Не маючи змоги відвернути їх словами, вона молилася, щоб Бог радше забрав їх, аніж вони заплямили б свої душі вбивством; обидва невдовзі померли від хвороби. Залишившись без чоловіка й дітей, Рита цілком звернулася до Бога.

Вона просила прийняти її до монастиря августинок святої Марії Магдалини в Кашії. Їй відмовляли не раз — почасти через незгасле протистояння довкола смерті чоловіка, — але врешті прийняли, після того як вона посприяла примиренню двох родів. За традицією, до монастиря її ввели чудесним чином — за заступництвом її покровителів: Івана Хрестителя, Августина та Миколи Толентинського. Там вона прожила близько сорока років у молитві, покуті та смиренному служінні.

Наприкінці життя, молячись перед образом Христа в терновому вінку, Рита отримала рану на чолі, яку розуміють як часткову стигму, і носила її до самої смерті. За переказом, в останній хворобі вона попросила родичку принести з саду в Роккапорені троянду й фіги; хоча стояла глибока зима, і троянда, і плоди виявилися квітучими. Рита померла 22 травня 1457 року.

Її тіло знайшли нетлінним, і його донині шанують у базиліці Святої Рити в Кашії. Беатифікована папою Урбаном VIII у 1627 році та канонізована папою Левом XIII 24 травня 1900 року, вона отримала титул «покровительки неможливих справ». До неї звертаються у безнадійних і втрачених справах, у подружніх труднощах і насильстві; її шанують як заступницю вдів, матерів і хворих. Зображають її зазвичай із раною на чолі, з трояндами та бджолами.