Святий Франциск Ассізький

Франциск народився на початку 1182 року в Ассізі в родині П'єтро Бернардоне, торговця тканинами. Дитину охрестили іменем Джованні, проте батько називав хлопця «французиком» (Francesco) — це прізвисько з часом стало його іменем. Після закінчення парафіяльної школи юнак допомагав батькові в торгівлі, більше схиляючись до веселощів із друзями, ніж до крамничних справ.

1202 року Франциск взяв участь у війні між Ассізі та Перуджею, потрапив у полон і провів у ньому майже рік, підірвавши здоров'я. Повернувшись додому, він розпочав тривалий внутрішній пошук. Під час спроби долучитися до нового хрестового походу в Апулії зупинився в Сполето через хворобу; там уночі почув голос, який звернув його назад до Ассізі. Повернувшись, Франциск почав усамітнюватися в молитві, доглядати прокажених і відновлювати занедбані храми.

Близько 1206 року в зруйнованій каплиці святого Даміана Франциск почув слова: «Іди й віднови Мою Церкву». Зрозумівши цей поклик буквально, він продав частину батьківського майна на відновлення храму, за що батько позбавив його спадку. Відтоді Франциск жив у мандрах, проповідуючи покаяння, відвідуючи хворих і відбудовуючи церкви. До нього почали долучатися перші брати.

1210 року Папа Інокентій III усно затвердив простий устав спільноти, складений із цитат Євангелія. Брати, названі «меншими» (mínores), не мали постійного майна і жили виключно з праці та милостині. 1212 року в каплиці Порціункула в Ассізі склала обіти свята Клара — так виникла жіноча гілка руху (клариси). Пізніше для мирян Франциск заснував Третій орден покутників. 1223 року Папа Гонорій III затвердив новий статут Ордену Братів Менших у письмовій формі.

1219 року Франциск узяв участь у П'ятому хрестовому поході, досягнув Єгипту і особисто проповідував султанові аль-Каміль Мухаммаду, сподіваючись навернути його і владнати конфлікт із хрестоносцями. Повернувшись на Захід з хворобою очей, що прогресивно позбавляла зору, він поступово відійшов від безпосереднього керівництва орденом.

14–15 вересня 1224 року на горі Ля Верні, під час сорокаденного посту, Франциск побачив видіння Христа в образі Серафима і отримав стигмати — рани на руках, ногах і в боці, що відповідали ранам Розп'ятого. Він приховував їх від оточення і прожив зі стигматами близько двох років.

Через важку хворобу і виснаження останні роки Франциск не міг подорожувати й писав листи до братів із настановами, уставами та молитвами. Помер 3 жовтня 1226 року в Порціункулі в Ассізі. 16 липня 1228 року Папа Григорій IX проголосив його святим — один із найшвидших процесів канонізації в історії Церкви. 1230 року мощі перенесли до новозбудованої базиліки в Ассізі.

Франциск є засновником францисканського руху, який охопив чоловічі, жіночі та мирянські гілки з тисячами членів по всьому світі. Написаний ним «Гімн Сонцю» вважається першим поетичним твором народною італійською мовою. 1979 року Папа Іван Павло II проголосив Франциска Ассізького патроном екологів. Папа Франциск обрав своє ім'я на його честь.